Основні законодавчі зміни

26 грудня 2024 року набув чинності закон, який суттєво доповнив порядок застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру.

Серед основних новел цього закону доцільно виокремити:

• встановлення підстав для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру незалежно від притягнення до кримінальної відповідальності фізичної особи. Йдеться, зокрема, про встановлені фактичні обставини, що свідчать про вчинення:

• уповноваженою особою юридичної особи, її засновником (учасником), кінцевим бенефіціарним власником або членом наглядової ради від імені та/або в інтересах юридичної особи суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ст. ст. 209, 369, 369², стосовно службових осіб, передбачених ч. 4 ст. 18 КК України ;
• незабезпечення здійснення покладених на уповноважену особу юридичної особи законом чи установчими документами юридичної особи обов’язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції, що призвело до вчинення від імені та/або в інтересах юридичної особи суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ст. ст. 209, 369, 369², стосовно службових осіб, передбачених ч. 4 ст. 18 КК України та ін.

• можливість застосування до юридичної особи додаткових (нефінансових) заходів кримінально-правового характеру, пов’язаних зі сферою діяльності, у межах якої встановлено її зв’язок із суспільно небезпечним діянням, що підпадає під ознаки ст. ст. 209, 369, 369², вчиненого стосовно службових осіб, передбачених ч. 4 ст. 18 КК України, зокрема:

• тимчасового обмеження діяльності юридичної (може полягати у забороні брати участь у публічних та оборонних закупівлях, користуватися ліцензією, приватизувати державне та комунальне майно тощо);
• тимчасового обмеження в отриманні прав та/або переваг (може полягати у забороні одержувати будь-які пільги та активи від держави та територіальної громади, залучати, використовувати, освоювати кошти міжнародних технічних проєктів та міжнародних фінансових операцій,  набувати статус резидента Дія Сіті тощо);

• запровадження штрафу як заходу кримінально-правового характеру;
• доповнення КПК України окремою главою щодо кримінального провадження щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку, яка встановлює особливості участі представника у таких провадженнях, особливості досудового розслідування, загальні положення застосування обмежень до юридичної особи.

19 грудня 2024 року набув чинності закон, який вніс суттєві зміни до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо механізму заміни штрафу іншим видом покарання та порядку відбування покарання у виді громадських робіт, а також оплати витрат, пов’язаних із виконанням судового рішення.

Серед новел цього закону доцільно виокремити такі:

• заміна штрафу на покарання у виді громадських робіт, виправних робіт або позбавлення волі відтепер дозволена лише у випадках, коли стягнення штрафу неможливе через відсутність у боржника майна чи коштів;
• за заявою засудженого щоденне виконання громадських робіт може бути збільшено до восьми годин на день;
• органу з питань пробації, за погодженням з органами місцевого самоврядування, надано повноваження визначати перелік об’єктів, на яких засуджені виконуватимуть громадські роботи;
• графік виходу на роботу засудженого встановлюється власником підприємства, установи, організації з урахуванням часу роботи (навчання) засудженого на основній роботі (навчанні) та режиму роботи підприємства, установи, організації за місцем відбування громадських робіт;
• до переліку обов’язків власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді громадських робіт включено організацію транспортування засудженого до об’єкта відбування громадських робіт та у зворотному напрямку, якщо такий об’єкт розташований поза межами району, міста, селища, села, де проживає засуджений;
• відтепер засуджені до покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських чи виправних робіт, пробаційного нагляду та звільнені від відбування покарання з випробуванням оплачуватимуть витрати, пов’язані з виконанням судового рішення
• максимальний розмір витрат, пов’язаних з виконанням судового рішення, не може перевищувати 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, в якому прийнято відповідне судове рішення.

24 жовтня 2024 року набув чинності закон, спрямований на приведення законодавства України у відповідність до норм Римського статуту. До КК України було внесено ряд змін, зокрема:

• додано статтю, яка криміналізує злочини проти людяності у розумінні ст. 7 Римського Статуту;
• посилено відповідальність за вчинення злочину агресії та за публічні заклики до вчинення геноциду;
• встановлено кримінальну відповідальність для військового командира (іншої особи, яка фактично діє як військовий командир) за вчинення підлеглою особою воєнних злочинів, геноциду, злочинів проти людяності та злочину агресії, якщо ці злочини стосувалися діяльності, що підпадала під фактичну відповідальність і контроль військового командира (іншої особи, яка фактично діє як військовий командир);
• встановлено, що іноземці та осіб без громадянств, які не проживають постійно на території України, підлягають в Україні відповідальності за вчинення воєнних злочинів, геноциду, злочинів проти людяності та злочину агресії, якщо такі особи перебувають на території України та не можуть бути видані іноземній державі чи міжнародній судовій установі для притягнення до кримінальної відповідальності або якщо в їх видачі відмовлено.

01 листопада 2024 року набув чинності закон, яким дозволено укладення угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією.

Відтепер угода про визнання винуватості у цій категорії кримінальних справ може бути укладена:

• якщо корупційне кримінальне правопорушення чи кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, вчинене у співучасті – за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим інших осіб у вчиненні зазначених правопорушень та повного або часткового відшкодування завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо такі збитки або шкода були завдані);
• якщо ознаки співучасті у вчиненні корупційного кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією, відсутні – за умови підтвердження цього матеріалами кримінального провадження та повного відшкодування завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо такі збитки або шкода були завдані).

Угода про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, має бути погоджена з керівником органу прокуратури. Так, наприклад, у кримінальному провадженні щодо тяжкого злочину, досудове розслідування якого здійснюється детективами НАБУ або яке було направлено до суду прокурором САП, така угода має бути погоджена із заступником Генерального прокурора – керівником САП (особою, яка виконує його обов’язки) або його першим заступником чи заступником.

Найважливішими новелами цього закону є внесення змін до розділу КК України, який стосується призначення покарання. Відтепер особі, яка на підставі угоди засуджується за вчинення корупційного кримінального правопорушення або кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією, можуть бути призначені:

• більш м’яке покарання, ніж передбачене законом, тобто основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті КК України;
• покарання у виді штрафу навіть, коли воно не передбачене санкцією статті КК України.

Крім того, укладаючи угоду у зазначеній категорії кримінальних проваджень, сторони можуть узгодити звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років або іншого більш м’якого покарання, а також узгодити звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьому випадку також можуть бути призначені додаткові покарання, зокрема, за умови узгодження сторонами, конфіскація майна.

Іншими нюансами внесених до КПК України змін є наслідки відмови суду затвердити угоду. Так, у разі відмови суду в затвердженні угоди, укладення якої ініційовано на стадії досудового розслідування, судове провадження за згодою сторін кримінального провадження продовжується в загальному порядку. У разі відмови суду в затвердженні угоди, укладення якої ініційовано на стадії судового провадження, останнє продовжується у загальному порядку.

До моменту видалення суду до нарадчої кімнати сторони угоди мають право ініціювати зміни до укладеної угоди та у разі досягнення згоди укласти нову угоду.

Повторне звернення з угодою з тим самим підозрюваним, обвинуваченим в одному кримінальному провадженні допускається одноразово у разі усунення підстав, на основі яких суд відмовив у затвердженні такої угоди.

21 листопада 2024 року набув чинності закон, який дозволяє застосувати позбавлення державних нагород України як додаткове покарання до особи, засудженої за:

• тяжкий чи особливо тяжкий злочин;
• кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку;
• кримінальне правопорушення, пов’язане з тероризмом (ст.ст. 258-258-5 КК України);
• створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260 КК України);
• напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 261 КК України).

Виконання цього покарання передбачає такі етапи:

• суд, який постановив вирок про позбавлення засудженого державної нагороди України, протягом 3 робочих днів після набрання ним законної сили направляє копію вироку Президентові України та Міністерству юстиції України;
• резолютивна частина такого вироку невідкладно публікується в офіційних друкованих виданнях, в яких здійснюється офіційне оприлюднення актів Президента України, а також розміщується на офіційному веб-сайті Президента України;
• Міністерство юстиції України протягом 3 робочих днів після одержання копії вироку, направляє її органам або посадовим особам, до компетенції яких віднесено питання застосування та/або адміністрування пільг, передбачених для осіб, нагороджених державними нагородами України, для припинення застосування пільг та пов’язаних з ними прав, передбачених для осіб, нагороджених державними нагородами України.

Особа може бути позбавлена державної нагороди України не лише згідно з обвинувальним вироком суду, а й за рішенням Ради національної безпеки і оборони України про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), введеним в дію указом Президента України.

19 грудня 2024 року набув чинності закон, який встановлює, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо корупційного кримінального правопорушення, кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією, може бути також призначене додаткове покарання у виді конфіскації майна за умови його узгодження сторонами угоди.

07 вересня 2024 року набув чинності закон, яким вносяться зміни до ст. 401 КК України. Так, особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила дезертирство або самовільне залишення військової частини, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.

Так, у разі закриття судом кримінального провадження та звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд своєю ухвалою зобов’язує після набрання такою ухвалою законної сили невідкладно поновити звільнену особу на військовій службі та звільнену особу не пізніше 72 годин зобов’язує прибути до відповідної військової частини або місця служби для продовження проходження військової служби.

21 серпня 2024 року Верховна Рада України ухвалила закон, відповідно до якого Україна визнає юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності й злочину геноциду, починаючи з 21 листопада 2013 року, та злочину агресії, починаючи з 17 липня 2018 року.

При цьому, протягом семи років після набрання Римським статутом чинності для України, вона не визнаватиме юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо воєнних злочинів, коли, ймовірно, злочин був вчинено громадянами України.

19.05.2024 набув чинності закон, яким встановлено, що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.

Водночас умовно-дострокове звільнення від відбування покарання не застосовується до осіб, засуджених за вчинення:

• злочинів проти основ національної безпеки України;
• умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного зі зґвалтуванням або сексуальним насильством;
• особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень;
• кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (ст. ст. 152-156^{– 1} КК України);
• кримінальних правопорушень, пов’язаних з тероризмом (ст. ст. 258-258^-6 КК України);
• порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо вони спричинили загибель кількох осіб (ч. 4 ст. 286^-1. КК України);
• посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК України);
• кримінального правопорушення особами, які згідно з пп. 1 п. 3 примітки до ст. 368 КК України займали особливо відповідальне становище.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21 ⁵ Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”.

Також КК України було доповнено складом злочину, пов’язаним з ухиленням від прийняття на військову службу за контрактом особою, яку під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану звільнено умовно-достроково від відбування покарання для проходження військової служби.

16.05.2024 набув чинності закон, яким встановлено, що відтепер розгляд кримінального провадження у ВАКС здійснюватиметься суддею одноособово.

Водночас судовий розгляд, що розпочався до набрання чинності зазначеним законом і проводиться в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох суддів, продовжується та завершується колегіальним складом суду.

Крім того, встановлюються додаткові випадки обов’язкового колегіального розгляду кримінальної справи у місцевих судах. Так, кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів лише за клопотанням обвинуваченого щодо злочинів, у вчиненні яких обвинувачується:

• Президент України, повноваження якого припинено;
• народний депутат України;
• Прем’єр-міністр України;
• член Кабінету Міністрів України;
• Генеральний прокурор, заступник Генерального прокурора – керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
• Голова Служби безпеки України;
• Директор Державного бюро розслідувань;
• Директор Національного антикорупційного бюро України;
• Голова Національного агентства з питань запобігання корупції;
• Голова Антимонопольного комітету України;
• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
• Голова та судді Конституційного Суду України;
• Голова Верховного Суду, голови вищих спеціалізованих судів;
• Голова Вищої ради правосуддя та ін.

19.04.2024 набув чинності закон, яким встановлено, що в органі, до складу якого входить підрозділ органу досудового розслідування, мають бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування та забезпечення дотримання прав затриманих.

При цьому зазначеним законом визначено, що відповідальними за перебування та забезпечення дотримання прав затриманих не можуть бути слідчі, дізнавачі, керівники органів досудового розслідування, керівники органів дізнання, інші співробітники підрозділу органу досудового розслідування та оперативних підрозділів.

Серед новацій щодо статусу службової особи, відповідальної за перебування та забезпечення дотримання прав затриманих варто відзначити, що відтепер зазначена службова особа зобов’язана:

• роз’яснити затриманому підстави його затримання, права й обов’язки;
• здійснити опитування щодо обставин затримання, застосування уповноваженою службовою особою заходів примусу, проведення особистого обшуку та вилучення майна, повідомлення затриманого про підстави затримання та його права, повідомлення третіх осіб про факт затримання, стан здоров’я затриманого;
• у разі виявлення порушень дотримання прав затриманої особи, фактів катування, жорстокого або нелюдського ставлення до неї негайно вжити заходів щодо їх припинення та доповісти про такі факти керівнику органу, до складу якого входить підрозділ органу досудового розслідування, і письмово повідомити прокурора.

01 січня 2024 року набув чинності закон, яким встановлено нові правила обчислення строків досудового розслідування.

Відтепер строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру, а не з моменту внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань або винесення постанови про початок досудового розслідування у порядку ст. 615 КПК України, як було у попередній редакції ст. 219 КПК України.

Зазначене положення застосовується до всіх кримінальних проваджень, досудове розслідування або судовий розгляд яких не завершено до дня набрання чинності цим законом.

01 січня 2024 року набув чинності закон, яким внесено зміни до ряду нормативних актів, які регулюють діяльність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі – САП), зокрема до КПК України, Закону України «Про прокуратуру», а також до Закону України «Про державну таємницю».

Відтепер нормами КПК України, зокрема ст. ст. 3 та 36 КПК України, встановлюється, що керівник САП прирівнюється до керівника органу прокуратури.

Крім того, уточнено, що керівник САП та його заступники мають право доповнити, змінити або відмовитись від апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, внесених ними, керівниками, заступниками керівників підрозділів чи прокурорами САП.

Також спір про підслідність у кримінальному провадженні, яке може належати до підслідності Національного антикорупційного бюро України, вирішують Генеральний прокурор або заступник Генерального прокурора – керівник САП.

До Закону України «Про прокуратуру» було доповнено новаціями, спрямованими на забезпечення організаційної незалежності САП, зокрема передбачено:

• надання повноважень керівнику САП затверджувати штатний розпис, кошторис та організацію діяльності САП;
• утворення у структурі САП підрозділів із забезпечення документообігу, режимно-секретної роботи, управління персоналом та  внутрішнього контролю;
• процедуру конкурсного відбору для призначення на адміністративну посаду в САП та на посаду прокурорів;
• встановлено вимоги до членів конкурсної комісії;
• закріплення механізму підзвітності керівництва САП та проведення аудиту діяльності САП із залученням міжнародних експертів;
• передбачення окремого фінансування САП.

Додатково у Законі України «Про державну таємницю» керівника САП було включено до переліку осіб, яким надається доступ до державної таємниці усіх ступенів секретності.

01 січня 2024 року набув чинності закон, яким кримінальний процесуальний закон доповнено складами злочинів, пов’язаних з контрабандою.

Відтепер контрабанда, тобто переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю товарів та інших цінностей, поділяється на такі види залежно від предмета:

• контрабанда культурних цінностей та зброї (ст. 201 КК України) – карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років;
• контрабанда лісоматеріалів та цінних порід дерева (ст. 201-1 КК України) – карається позбавленням волі на строк від 3 до 5 років;
• контрабанда товарів (ст. 201-3 КК України) – карається штрафом від 170 тисяч грн до 425 тисяч грн;
• контрабанда підакцизних товарів (ст. 201-4 КК України) – карається штрафом від 340 тисяч грн до 680 тисяч грн або позбавленням волі на строк від 3 до 6 років.

Щодо кожного з перелічених складів злочинів передбачено кваліфікуючі обставини, а саме:

• вчинення злочину, пов’язаного з контрабандою, особою, яка була раніше судимою за контрабанду;
• вчинення злочину, пов’язаного з контрабандою, службовою особою, за попередньою змовою, групою осіб або організованою злочинною організацією;
• вчинення злочину, пов’язаного з контрабандою, у значному та великому розмірі.

Досудове розслідування кримінальних проваджень, пов’язаних з контрабандою культурних цінностей та зброї здійснюватиметься Службою безпеки України, а з контрабандою лісоматеріалів та цінних порід дерева, товарів та підакцизних товарів – Бюро економічної безпеки України.

27 січня 2023 року набрав чинності закон, яким внесені зміни до норм Загальної частини та Розділу XIX «Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби» КК України.

Відтепер відповідальність за невиконання наказу, вчиненого в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, тягне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років (замість позбавлення волі у розмірі від 3 до 7 років).

Крім того, призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, та звільнення від відбування покарання з випробуванням відтепер неможливе щодо засуджених за:

• невиконання наказу (ст. 403 КК України);
• погрозу або насильство щодо начальника (ст. 405 КК України);
• самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК України);
• дезертирство (ст. 408 КК України);
• самовільне залишення поля бою або відмову діяти зброєю (ст. 429 КК України).

Нагадаємо, що щодо військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні зазначених злочинів, може бути обраний запобіжний захід винятково у вигляді тримання під вартою.

12 січня 2023 року Верховна Рада України прийняла в цілому закон, яким встановлюється порядок дій щодо контролю над вжиттям невідкладних заходів щодо тимчасового влаштування дитини, що залишилась без батьківського піклування через затримання та застосування щодо батьків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тимчасового/екстрадиційного арешту.

Так, наприклад, якщо під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд встановить, що у зв’язку із застосуванням зазначеного запобіжного заходу дитина, яка перебуває на утриманні підозрюваного, обвинуваченого, залишиться без батьківського піклування, слідчий суддя, суд зобов’язує прокурора повідомити уповноважений підрозділ органів Національної поліції та орган опіки та піклування за місцем перебування такої дитини про факт залишення дитини без батьківського піклування для вжиття невідкладних заходів щодо тимчасового влаштування дитини, відомості про що зазначаються в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Орган опіки та піклування невідкладно після тимчасового влаштування дитини, залишеної без батьківського піклування, інформує слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про місце проживання (перебування) дитини. Після отримання такої інформації слідчий, прокурор невідкладно повідомляє підозрюваного, обвинуваченого про місце проживання (перебування) дитини.

28 квітня 2023 року набув чинності закон, ухвалений з метою приведення законодавства України у відповідність до Додаткового протоколу до Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, яким внесено ряд змін до статей Кримінального кодексу України (далі – КК України) щодо відповідальності за злочин тероризму.

Відтепер диспозиція ст. 258-4 КК України доповнена та встановлює відповідальність також і за проходженням навчання тероризму, під яким слід розуміти отримання особою інструкцій, включаючи набуття знань чи практичних навичок, від іншої особи щодо виготовлення або використання вибухових речовин, вогнепальної чи іншої зброї або шкідливих, чи небезпечних речовин, або щодо інших специфічних методів чи засобів з метою здійснення діяльності, яка відповідно до закону є терористичною.

При цьому особа звільняється від кримінальної відповідальності за проходження навчання тероризму, якщо вона добровільно відмовилася від нього, повідомила правоохоронний орган про цей злочин, сприяла запобіганню або припиненню терористичної діяльності, пов’язаної із вчиненим нею злочином.

Також до ст. 258-4 КК України додано кваліфікований склад, а саме вербування, озброєння, навчання особи з метою вчинення терористичного акту, а так само використання особи з цією метою, проходження навчання тероризму, вчинене особою, яка здійснює злочинний вплив, або є особою, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, у тому числі у статусі «вора в законі».

Крім того, додано новий склад злочину, викладений у ст. 258-6 КК України, а саме перетинання державного кордону України з терористичною метою. Відтепер за цей злочин встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років з конфіскацією майна або без неї.

Стаття 258-6 КК України містить також ряд кваліфікованих складів. Зокрема, за перетинання державного кордону України з терористичною метою, вчинене повторно або вчинення цього злочину службовою особою з використанням свого службового становища встановлюється покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої, а за вчинення зазначеного злочину під час дії надзвичайного або воєнного стану – позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

11 серпня 2023 року набув чинності закон, яким встановлюється, що у разі якщо суд встановить наявність підстав для закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, суд на будь-якій стадії судового провадження зобов’язаний з’ясувати та врахувати думку обвинуваченого щодо закриття кримінального провадження

11 серпня 2023 року набув чинності закон, яким було узгоджено норми Загальної частини КК України та санкції окремих статей Особливої частини КК України. Зміни стосуються насамперед строків покарань у виді обмеження волі, конфіскації майна та права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Як відомо, Глава Х КК України встановлює такі правила призначення зазначених покарань:

• конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки (ч. 2 ст. 59 КК України);
• позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання (окрім випадків, передбачених Законом України «Про очищення влади»), може бути призначено на строк від 1 до 3 років (ч. 1 ст. 55 КК України);
• покарання у виді обмеження волі може бути призначено на строк від одного до п’яти років (ч. 2 ст. 61 КК України).

У зв’язку з цим, окремі статті у різних розділах КК України зазнали змін:

• у санкції ч. 4 ст. 159-1 КК України (порушення порядку фінансування політичної партії, передвиборної агітації чи агітації референдуму) строк обмеження волі змінено з трьох років на інтервал від двох до п’яти років;
• з санкції ч. 2 ст. 201-2 КК України (незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги) видалено конфіскацію майна;
• у санкціях ч. 1 та ч. 2 ст. 206 КК України (протидія законній господарській діяльності) можливий строк позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю змінився з інтервалу від двох до чотирьох років на строк до трьох років;
• у санкції ч. 1 ст. 213 КК України (порушення порядку здійснення заготівлі металобрухту та операцій з металобрухтом) строк обмеження волі збільшено з «до одного року» на «до двох років»;
• у санкціях ч. 4 ст. 220-1 КК України (порушення порядку ведення бази даних про вкладників або порядку формування звітності) та ч. 1 ст. 220-2 КК України (фальсифікація фінансових документів та звітності фінансової організації, приховування неплатоспроможності фінансової установи або підстав для відкликання (анулювання) ліцензії фінансової установи) максимальний строк обмеження права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю зменшився з десяти років до трьох років;
• покарання у санкції ч. 2 ст. 271 КК України (порушення вимог законодавства про охорону праці) змінилося з виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на строк до п’яти років на обмеження волі на строк від двох до п’яти років;
• у санкції ст. 365-2 КК України (зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги) максимальний строк позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю зменшився з десяти років до трьох років.

11 серпня 2023 року набув чинності закон, який доповнює ст. 190 КК України кваліфікованим складом шахрайства, а саме шахрайством, вчиненим в умовах воєнного чи надзвичайного стану, що завдало значної шкоди потерпілому.

Відтепер за цей злочин встановлено покарання у вигляді штрафу від чотирьох тисяч до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.

24 серпня 2023 року набув чинності закон, яким встановлюється новий порядок обчислення строків досудового розслідування у кримінальних провадження, де жодній особі не було повідомлено про підозру, тобто у так званих фактових кримінальних провадженнях.

Насамперед новелою зазначеного закону є те, що строк досудового розслідування не обчислюється у кримінальних справах, що стосуються окремих злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а саме:

• планування, підготовки, розв’язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК України);
• порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК України);
• застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК України);
• геноциду (ч. 1 ст. 442 КК України).

Крім того, строк досудового розслідування не обчислюється і в разі об’єднання кримінальних проваджень, якщо досудове розслідування хоча б в одному з них здійснюється щодо перелічених вище злочинів.

Також відтепер згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України  (далі – КПК України) обчислення строків досудового розслідування у фактових кримінальних провадженнях, відомості, про які були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) до та після дати введення воєнного стану, здійснюється по-різному.

Так, у кримінальних провадженнях, відомості про яке внесено до ЄРДР або винесена постанова про початок досудового розслідування у порядку, встановленому ст. 615 КПК України, від дати введення воєнного стану і до дати його припинення чи скасування строк досудового розслідування до дня повідомлення особі про підозру становить 30 місяців. Важливо зауважити, що ця норма також не застосовується до кримінальних проваджень щодо злочинів, передбачених ст. ст. 437-439 та ч. 1 ст. 442 КК України.

Водночас строк від дати введення воєнного стану до дати його припинення чи скасування не включається до загальних строків досудового розслідування, передбачених ч. 2 ст. 219 КПК України, у кримінальному провадженні, відомості про яке були внесені до дня введення воєнного стану.

Щодо ризиків чинної редакції закону про обчислення строків досудового розслідування під час воєнного стану читайте тут.

26 вересня 2023 року Президент України підписав закон, яким доповнюється перелік видів покарань, викладений у ст. 51 КК України. Зазначений закон набуде чинності через 6 місяців, тобто 28 березня 2024 року.

Пробаційний нагляд полягатиме у застосуванні наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства на строк від одного до п’яти років (щодо неповнолітніх на строк від одного до двох років) з покладанням таких обовʼязків:

• періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
• повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
• не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Для виконання мети цього виду покарання залежно від обставин справи та особи засудженого до пробаційного нагляду суд зможе додатково покласти також й інші обов’язки, зокрема виконати пробаційну програму, пройти курс лікування від наркотичної чи алкогольної залежності тощо.

Важливо зауважити, що пробаційний нагляд може бути призначений лише за кримінальні проступки або злочини невеликої тяжкості, зокрема за вчинення:

• умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (ст. 124 КК України);
• умисного легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК України);
• побоїв та мордування (ст. 126 КК України);
• домашнього насильства (ст. 126-1 КК України);
• крадіжки (ч. 1 та ч. 2 ст. 185 КК України);
• грабежу (ч. 1 ст. 186 КК України);
• хуліганства (ч. 1 ст. 296 КК України);
• шахрайства (ч. 1 ст. 190 КК України) тощо.

У більшості статей, до санкцій яких було внесено зміни, пробаційний нагляд замінив арешт або обмеження волі. При цьому до набрання чинності законом засудженим, які відбувають покарання у виді арешту в арештних домах, необхідно замінити невідбуту частину покарання на інший вид покарання відповідно до ст. 72 КК України

05 жовтня 2023 року набув чинності закон щодо удосконалення положень чинного законодавства у частині кримінальної відповідальності за скоєння військових кримінальних правопорушень, пов’язаних із порушеннями правил експлуатації бойових чи спеціальних машин, виконання польотів чи підготовки до них, кораблеводіння.

Відтепер санкцію ст. 415 КК України доповнено альтернативними основними покараннями, а саме:

• порушення правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що спричинило потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або загибель потерпілого відтепер карається службовим обмеженням на строк до одного року або обмеженням волі на строк від одного до трьох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні до одного року, або позбавленням волі на строк від одного до п’яти років;
• зазначене діяння, що спричинило загибель кількох осіб, карається службовим обмеженням на строк до двох років або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або триманням у дисциплінарному батальйоні до двох років, або позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Крім того, суттєво доповнено ст. 416 КК України, яка встановлює відповідальність за порушення правил польотів або підготовки до них. Відтепер порушення правил польотів або підготовки до них, а також порушення правил експлуатації літальних апаратів, є кримінально караними діяннями не лише, якщо ці дії спричинили катастрофу або інші тяжкі наслідки, а й у випадку, якщо ці діяння завдали потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або матеріальної шкоди у великому розмірі. Таким же чином було доповнено і ст. 417 КК України щодо порушення правил кораблеводіння.

01 грудня 2023 року набув чинності закон, яким було доповнено ст. 367 КК України кваліфікованим складом.

Відтепер службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, якщо воно спричинило загибель людини, карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.

07 грудня 2023 року Кабінетом Міністрів України ухвалено постанову, якою було вдосконалено механізм внесення та підтвердження зарахування коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу. Постанова набуде чинності з 12 березня 2024 року.

У зазначеній постанові було уточнено окремі положення, зокрема щодо повноважень Верховного Суду у разі застосування застави як запобіжного заходу згідно з його рішенням.

Крім того, з моменту набуття постановою чинності, інформація щодо зарахування застави на депозитний рахунок передаватиметься Казначейством до Державної судової адміністрації (далі – ДСА) шляхом електронної інформаційної взаємодії. Структура та формати даних, що передаються та приймаються таким чином, визначатимуться  ДСА та Казначейством за погодженням з Вищим антикорупційним судом, Верховним Судом та оформлюватимуться протоколом обміну інформацією.

07.03.2022 набули чинності законодавчі зміни щодо посилення відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України в умовах дії режиму воєнного стану.

Зокрема, Кримінальний кодекс України було доповнено положеннями, які передбачають максимальне покарання за вчинення державної зради в умовах воєнного стану та диверсії в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, а саме: позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, з обов’язковою конфіскацією майна.

Відтепер, також заборонено повне звільнення законом про амністію від відбування покарання осіб, які скоїли державну зраду та диверсію.

15.03.2022 Кримінальний кодекс України доповнено ст. 111-1 КК України (колабораційна діяльність).

Відтепер, визнаються злочинними наступні діяння:

Публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України.

Публічні заклики громадянином України до:

• підтримки рішень та/або дій держави-агресора, 
• підтримки збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора,
• співпраці з державою-агресором, 
• співпраці зі збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, 
• невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України,
• незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території.

Здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти з метою:

• сприяння здійсненню збройної агресії проти України, 
• встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, 
• уникнення відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України.

Здійснення громадянином України дій, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.

Передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора.

Провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради, активна участь у таких заходах.

Добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території.

Добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Статтю 161 Кримінального кодексу України доповнено положенням, відповідно до якого визнано злочином умисні дії, спрямовані на розпалювання регіональної ворожнечі.

Під регіональною належністю слід розуміти належність особи за народженням чи проживанням до регіону – частини території України або території компактного розселення українців за межами території України, – що відрізняється від інших територій за низкою історичних, географічних, мовних та інших ознак.

За вчинення умисних дій, спрямованих на розпалювання регіональної ворожнечі передбачено відповідальність у вигляді:

• штрафу від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
• обмеження волі на строк до 5 років, або
• позбавлення волі на строк до 3 років, з
• позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого.

Кримінальний кодекс України доповнено статтею 435-1 (образа честі і гідності військовослужбовця, погроза військовослужбовцю).

Покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі на строк від 3 до 5 років передбачено за вчинення діянь щодо військовослужбовця, який здійснює заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, його близьких родичів чи членів сім’ї, а саме:

• погрозу вбивством, насильством,
• погрозу знищенням чи пошкодженням майна,
• образу честі і гідності військовослужбовця або
• виготовлення та поширення матеріалів, які містять таку інформацію.

Кримінальний кодекс України доповнено ст. 436-2 (виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників).

Відтепер, передбачено відповідальність у вигляді виправних робіт на строк до 2 років або арешт на строк до 6 місяців, або позбавлення волі на строк до 3 років за вчинення наступних дій:

виправдання, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом:

• представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, 
• виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України;

глорифікацію:

• осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році,
• представників збройних формувань Російської Федерації, 
• іррегулярних незаконних збройних формувань, 
• озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, 
• представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, 
• представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

За виготовлення, поширення матеріалів, які містять таку інформацію, передбачена відповідальність у вигляді обмеження або позбавлення волі на строк до 5 років, з конфіскацією майна або без такої.

Кваліфікований склад злочину має місце у разі вчинення кримінального правопорушення:

• службовою особою, 
• повторно,
• організованою групою,
• з використанням засобів масової інформації.

07.03.2022 було внесено зміни до Кримінального кодексу України, якими посилено відповідальність за мародерство (ст. 432 КК України) та встановлено мінімальну межу покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Нагадаємо, що мародерство є військовим правопорушенням, суть якого полягає у викраденні на полі бою речей поранених чи вбитих. Існує різниця між мародерством та іншими кримінальними правопорушеннями проти власності (крадіжкою, грабежомграбежем, розбоєм тощо). Ця різниця полягає в місці викрадення та у тому, в кого саме щось вкрали.

Так, новий закон посилив покарання не тільки за мародерство, а ще й за використання трагічних обставин, бойових дій для власної наживи, адже зміни торкнулися й складу кримінальних правопорушень, передбачених у статтях 185 (крадіжка), 186 (грабіж), 187 (розбій), 189 (вимагання), 191 (заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем) Кримінального кодексу України. Ці злочини доповнилися кваліфікуючою ознакою – скоєння в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Тому відтепер за вчинення кримінальних правопорушень проти власності в умовах воєнного або надзвичайного стану відповідальність стала жорсткішою.

07.03.2022 з метою забезпечення участі цивільного населення (громадян України, а також іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України) у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав, Кримінальний кодекс України було доповнено положеннями, що виключають їх відповідальність за застосування вогнепальної зброї проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України, якщо така зброя застосована в порядку та відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України».

21.03.2022 набули чинності законодавчі зміни щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діянь та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії воєнного стану.

Зокрема, Кримінальний кодекс України доповнено статтею 43-1 (виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України), якою передбачено виключення кримінальної відповідальності за діяння (дія або бездіяльність), вчинене в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту та спрямоване на відсіч та стримування збройної агресії Російської Федерації або агресії іншої країни, якщо це заподіяло шкоду життю або здоров’ю особи, яка здійснює таку агресію, або заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, за умови:

• відсутності ознак катування,
• відсутність ознак застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інших порушень законів та звичаїв війни.

Також, статтею 43-1 Кримінального кодексу України передбачено виключення відповідальності за застосування зброї (озброєння), бойових припасів або вибухових речовин проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України, та за пошкодження чи знищення у зв’язку з цим майна.

Не вважається виконанням обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України вчинення діяння, яке:

• явно не відповідає небезпечності агресії або обстановці відсічі та стримування;
• не було необхідним для досягнення значної суспільно корисної мети у конкретній ситуації;
• створило загрозу для життя інших людей;
• створило загрозу екологічної катастрофи;
• створило настання інших надзвичайних подій більшого масштабу.

27.03.2022 набрали чинності зміни, що передбачають запровадження кримінальної відповідальності за поширення в умовах воєнного стану інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, у тому числі про їх переміщення територією України, та поширення інформації про переміщення, рух або розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості.

Виключенням є поширення інформації , що вже розміщена я у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України чи Міністерством оборони України або в офіційних джерелах відповідних відомств країн-партнерів.

В залежності від інформації, що була поширена, покарання може сягати від 3 до 8 років позбавлення волі. Якщо поширення інформації було вчинено за попередньою змовою групою осіб або з корисливих мотивів, або з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України, чи незаконним збройним формуванням, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, покарання сягає від 8 до 12 років позбавлення волі.

03.04.2022 Кримінальний кодекс України доповнено статтею 201-2 (незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги).

Відповідно до ст. 201-2 Кримінального кодексу України визнано злочином умисні дії, вчинені з метою отримання прибутку, які полягають у:

• продажі товарів (предметів) гуманітарної допомоги або 
• використанні благодійних пожертв, безоплатної допомоги або 
• укладенні інших правочинів щодо розпорядження таким майном, 

якщо загальна вартість товарів/майна перевищує 350 нмдг.

Покаранням за зазначені вище дії є штраф від 2000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 2 років, або обмеження волі на строк до 4 років.

В разі якщо злочин вчинено повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою

особою з використанням службового становища, або у великому розмірі (загальна вартість товарів, безоплатної допомоги або грошової допомоги у 1000 і більше разів перевищує нмдг), злочинцю загрожує позбавленням волі на строк від 3 до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна.

Якщо ж злочин вчинено під час воєнного або надзвичайного стану або організованою групою осіб, або в особливо великому розмірі (загальна вартість товарів, безоплатної допомоги або грошової допомоги у 3000 і більше разів перевищує нмдг), покаранням буде позбавленням волі на строк від 5 до 7 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна.

Починаючи з 03.04.2022 не підлягає кримінальній відповідальності за ст. 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами), особа, яка добровільно здала органам влади:

• вогнепальну зброю (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої,
• кинджали, фінські ножі, кастети чи іншу холодну зброю,

які перебували у такої особи без передбаченого законом дозволу.

23.04.2022 року набрали чинності зміни до Кримінального кодексу України, якими кодекс було зокрема доповнено статтею 111-2 «Пособництво державі-агресору». 

Так, передбачено кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 20 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої за умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства, за винятком громадян держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом:

• реалізації чи підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора; 
• добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора.

Конституційний Cуд України визнав неконституційними положення щодо закриття кримінального провадження в разі набрання чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальністьлено та посилено відповідальність за неподання декларації та декларування недостовірної інформації

8 червня 2022 року Конституційний Суд України розглянув справу за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України пункту 4 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс) та ухвалив Рішення, яким визнав оспорюваний припис Кодексу неконституційним.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої‌ статті 284 Кодексу кримінальне провадження закривається в разі, якщо “набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою”.

Статтею 284 Кодексу передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. Вони, в свою чергу, класифікуються за декількома критеріями.

Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі. Відповідно, скасування у законодавстві певного складу злочину як підстава для закриття провадження не є реабілітуючою обставиною. Отже, закриття кримінального провадження за нереабілітуючих підстав фактично передбачає констатацію факту вчинення особою кримінального правопорушення, що призводить до несприятливих наслідків для такої особи, зокрема ставить під сумнів її невинуватість.

Водночас закриття кримінального провадження без згоди особи обмежує її право на захист від звинувачень у вчиненні дій, які їй інкримінувалися.

Таким чином, може статись так, що особа буде вважатися такою, що притягувалася до кримінальної відповідальності, при тому, що самого факту вчинення нею відповідного діяння та його розслідування могло не відбуватися.

Разом з тим, формулювання пункту 4 частини першої статті 284 Кодексу, “вчинене особою” фактично вказує на беззаперечну винуватість такої особи у вчиненні діяння, яке до його декриміналізації вважалось кримінальним правопорушенням. У таких випадках особа може зазнати осуду, отримати негативне сприйняття її суспільством, втратити ділову репутацію та мати негативний вплив на професійну діяльність.

Ця норма Кодексу порушує зокрема такі принципи, як презумпція невинуватості, незворотність дії в часі (заборона ретроактивності) кримінального закону, принцип nullum crimen, nulla poena sine lege (“немає закону – немає злочину, немає закону – немає кари”), а також право викласти свою позицію та право на справедливий судовий розгляд, оскільки особа, стосовно якої закрили кримінальне провадження, позбавлена можливості довести свою невинуватість у законному порядку.

Удосконалено окремі положення щодо проведення досудового розслідування в умовах воєнного стану.

Так, 25.08.2022 року набув чинності закон, яким були внесені доповнення до ст. ст. 331 та 615 КПК України.

• Змінився порядок розгляду питання про продовження строку тримання під вартою.

Тепер у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання особи під вартою в умовах воєнного стану та за наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють розгляд цього питання судом, вказаний запобіжний захід вважається продовженим до вирішення цього питання судом, але не більше ніж на два місяці.

Водночас строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою за вказаних обставин може бути продовжений до одного місяця керівником відповідного органу прокуратури за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором. При цьому строк тримання під вартою може продовжуватися неодноразово в межах строку досудового розслідування.

Про рішення, прийняті прокурором за першої можливості невідкладно повідомляється прокурор вищого рівня, а також суд, та надаються копії відповідних документів не пізніше 10 днів з дня повідомлення.

У разі неможливості проведення підготовчого судового засідання обраний слідчим суддею, керівником органу прокуратури під час досудового розслідування запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання у підготовчому судовому засіданні, але не більше ніж на два місяці.

• Скоротився строк вручення письмового повідомлення про підозру.

Відтепер в умовах воєнного стану та у разі наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють вручення затриманій особі підозри протягом 24 годин з моменту її затримання, строк для вручення письмового повідомлення про підозру затриманій особі може бути продовжено до 48 годин замість 72 годин, як було в попередній редакції.

У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру упродовж 48 годин з моменту її затримання, така особа підлягає негайному звільненню.

• Змінився порядок розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу щодо затриманої особи.

Так, розгляд клопотання про обрання стосовно затриманої особи запобіжного заходу здійснюється в умовах воєнного стану та за наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють розгляд даного питання слідчим суддею, із застосуванням доступних технічних засобів відеозв’язку з метою забезпечення дистанційної участі затриманої особи.

Якщо затриману особу неможливо доставити до слідчого судді, суду протягом 72 годин для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу або забезпечити її дистанційну участь під час розгляду відповідного клопотання, така особа негайно звільняється.

• Скорочено перелік повноважень керівника органу прокуратури щодо виконання окремих функцій слідчого судді.

Порівняно з попередньою редакцією ст. 615 КПК України повноваження керівника органу прокуратури було урізано. Відтепер останній не уповноважений обирати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 30 днів, як це було дозволено йому у виключних випадках раніше.

Водночас керівник органу прокуратури за умови об’єктивної неможливості вирішення вказаних питань слідчим суддею досі уповноважений:

• вирішувати питання про привід (ст. 140 КПК України);
• розглядати клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів (ст. ст. 163, 164 КПК України);
• вирішувати питання про накладення арешту на майно (ст. ст. 170, 173 КПК України);
• проводити допит, впізнання у режимі відеоконференції під час досудового розслідування (ст. 232 КПК України);
• вирішувати питання про дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи (ст. 234 КПК України);
• вирішувати питання про отримання зразків для проведення експертизи (ст. 245 КПК України);
• розглядати клопотання про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії (ст. 250 КПК України);
• розглядати клопотання про продовження строків досудового розслідування у межах строків, визначених п.п. 2,3 ч. 3 ст. 294 КПК України (ст. 294 КПК України).

Законом також встановлено, що рішення щодо зазначених питань приймаються у формі постанов та мають містити належне обґрунтування правомірності здійснення керівником органу прокуратури повноважень слідчого судді. Крім того, на керівника органу прокуратури у такому випадку покладається обов’язок забезпечення прав особи, до якої застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідно до ст. 206 КПК України, у т. ч. щодо перевірки законності підстав такого тримання.

• Передбачено можливість оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора чи слідчого, прийнятих чи вчинених ними на виконання повноважень, визначених ст. 615 КПК України.

Як відомо, статтею 303 КПК України обмежено перелік рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

Після розширення повноважень правоохоронців, пов’язаних з особливостями досудового розслідування в умовах воєнного стану, виник ризик зловживання такими повноваженнями з огляду на відсутність можливості судового контролю на стадії досудового розслідування.

З огляду на це, позитивним видається доповнення ст. 615 КПК України положеннями, що врегульовують порядок оскарження до суду рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, прийнятих чи вчинених ними на виконання повноважень, визначених цією статтею.

Так, розгляд таких скарг здійснюється слідчим суддею того суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в разі неможливості з об’єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя – найбільш територіально наближеного до нього суду, що може здійснювати правосуддя, або іншого cуду, визначеного в порядку, передбаченому законодавством.

• Доповнено перелік учасників кримінального провадження та врегульовано порядок закриття кримінального провадження щодо нового учасника.

Доповнено перелік учасників кримінального провадження з боку сторони захисту особою, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю.

Також ч. 5 ст. 284 КПК України була доповнена підставою для закриття кримінального провадження у зв’язку зі смертю такої особи.

При цьому, на етапі досудового розслідування прокурор повинен до винесення постанови про закриття кримінального провадження направити одному з близьких родичів або члену сім’ї, та/або захиснику померлого письмове повідомлення про можливість закриття кримінального провадження у зв’язку із зазначеними вище обставинами, із роз’ясненням права заявити клопотання про непогодження із закриттям провадження з цієї підстави.

Крім того, ст. 303 КПК України було доповнено можливістю оскарження відповідної постанови прокурора слідчому судді на стадії досудового розслідування.

На етапі судового розгляду суд до постановлення ухвали про закриття кримінального провадження направляє одному з близьких родичів або члену сім’ї та/або захиснику померлого копію клопотання прокурора про закриття кримінального провадження із роз’ясненням права заявити клопотання про непогодження із закриттям кримінального провадження у зв’язку з викладеними вище обставинами. Кримінальне провадження закривається, якщо у 10-денний строк не надійшло клопотання про непогодження із закриттям кримінального провадження.

Близькі родичі, члени сімʼї та/або адвокат померлого можуть не погоджуватися із закриттям кримінального провадження з цієї підстави, оскільки подальше досудове розслідування чи судове провадження може бути необхідним для реабілітації померлого.

• Удосконалено порядок проведення освідування.

Оскільки досудове розслідування поділяється на дізнання та досудове слідство залежно від вчинення кримінального проступку чи злочину, його проведення здійснює дізнавач або слідчий.

Відтепер освідування може проводитися також на підставі постанови дізнавача.

Також тепер освідування може проводитися для виявлення слідів кримінального правопорушення не лише на тілі, але й на одязі свідка, підозрюваного чи потерпілого та їх вилучення або виявлення особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.

Перед початком освідування особі пропонується добровільно пройти освідування на підставі постанови дізнавача, слідчого, прокурора. При цьому, у разі її відмови освідування здійснюється примусово виключно на підставі постанови прокурора. У разі необхідності освідування здійснюється за участю судово-медичного експерта, лікаря або спеціаліста.

Також, на відміну від попередньої редакції статті, копія протоколу про проведення освідування надається особі незалежно від того, проводилося добровільне чи примусове освідування.

Під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються у вчиненні окремих злочинів, застосовується запобіжний захід винятково у вигляді тримання під вартою.

10.09.2022 набув чинності закон стосовно обрання запобіжного заходу щодо військовослужбовців, які вчинили військові злочини під час дії воєнного стану. Це стосується таких кримінальних правопорушень, передбачених розділом XIX Кримінального кодексу України:

• непокори (ст. 402 КК України);
• невиконання наказу (ст. 403 КК України);
• опору начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків (ст. 404 КК України);
• погрози або насильства щодо начальника (ст. 405 КК України);
• самовільного залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК України);
• дезертирства (ст. 408 КК України);
• самовільного залишення поля бою або відмови діяти зброєю (ст. 429 КК України).

Врегульовано процедуру обміну підозрюваного/обвинуваченого/засудженого як військовополоненого.

19.08.2022 року набув чинності закон про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо врегулювання процедури обміну осіб як військовополонених.

Для проведення обміну особи як військовополоненого уповноважений орган приймає рішення про його передачу для обміну.

Прийняття такого рішення є підставою для скасування запобіжного заходу, застосованого до такої особи. У такому разі, особа негайно звільняється та передається під нагляд уповноваженого органу. Подальше тримання та заходи щодо поводження зі звільненим з-під варти підозрюваним, обвинуваченим здійснюються відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України для військовополонених.

Крім цього, прийняття рішення про передачу підозрюваного для обміну як військовополоненого є підставою для зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Постанова про зупинення досудового розслідування з цих підстав не може бути оскаржена.

Якщо обмін особи як військовополоненого відбувся, щодо такої особи може бути проведене спеціальне досудове розслідування.

У разі якщо уповноваженим органом прийнято рішення про передачу обвинуваченого для обміну як військовополоненого під час судового розгляду, та обвинуваченим надано письмову згоду на такий обмін, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого. Водночас, суд продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється стосовно декількох осіб. Якщо обмін відбувся, судовий розгляд щодо такого обвинуваченого може здійснюватися за його відсутності (in absentia).

Також зʼявилася нова підстава для звільнення засудженого від відбування покарання – прийняття рішення уповноваженим органом про передачу засудженого для обміну як військовополоненого. Однак, якщо обмін такого засудженого не відбувся, суд за клопотанням прокурора приймає рішення про направлення засудженого, звільненого від відбування покарання у зв’язку з його передачею для обміну як військовополоненого, для подальшого відбування призначеного раніше покарання.

Запроваджено механізм співпраці компетентних органів України з Міжнародним кримінальним судом (МКС)

20.05.2022 набув чинності закон, якими внесено зміни до статей 183 і 208 Кримінального процесуального кодексу України, а також доповнено його новим розділом, у якому визначаються особливості співробітництва з МКС.

Відтепер, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, може бути також застосовано до особи, стосовно якої надійшло прохання МКС про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, у порядку і на підставах, передбачених чинним КПК України.

Особа, затримана у зв’язку з розшуком МКС, за її згодою про передачу до МКС, може бути видана у спрощеному порядку. Право надати згоду на передачу до МКС у спрощеному порядку роз’яснюється такій особі уповноваженою службовою особою, що здійснила її затримання.

Також, Кримінальним процесуальним кодексом України визначено:

• центральні органи (під час розслідування та судового розгляду – Офіс Генерального прокурора, а під час виконання вироків чи інших рішень МКС – Міністерство юстиції України), обсяг і порядок співробітництва з МКС;
• підстави для проведення консультацій центральних органів України з МКС;
• особливості та наслідки передання або ж перейняття кримінального провадження в рамках співробітництва з МКС;
• особливості забезпечення збереження доказів;
• виконання МКС функцій на території України;
• порядок, підстави та особливості тимчасової передачі особи до МКС для проведення процесуальних дій;
• порядок виконання прохання МКС про надання допомоги, рішень МКС;
• витрати, пов’язані з виконанням прохань МКС про співробітництво;
• умови направлення центральним органом України запиту (прохання) до МКС та вимоги до його оформлення;
• права особи, стосовно якої надійшло прохання МКС про співробітництво;
• особливості затримання осіб, які розшукуються МКС, арешту та передачі особи на прохання МКС;
• порядок та умови передачі особи до МКС у спрощеному порядку;
• порядок тимчасового звільнення особи, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;
• організація передачі особи до МКС;
• конфіденційність та захист відомостей, що стосуються національної безпеки України під час співробітництва з МКС.

До дня набрання Римським статутом чинності для України законодавчі зміни будуть застосовуватися з урахуванням заяв України про визнання юрисдикції МКС, а питання про виконання рішення МКС про штраф та/або конфіскацію буде вирішуватися у порядку, передбаченому для виконання вироку суду іноземної держави.

Також 01.10.2022 набув чинності закон, яким вдосконалено процедуру виконання МКС своїх функцій на території України. Відтепер процесуальні дії на території України на прохання МКС може здійснювати не лише Прокурор МКС, а й уповноважені ним особи, які зазначені у відповідному проханні МКС. Проте у нормі міститься застереження щодо дій, які потребують погодження з прокурором чи дозволу слідчого судді, суду.

Крім того, відтепер проведення процесуальних дій уповноваженими працівниками МКС на території України має здійснюватися лише за погодженням з Генеральним прокурором.

06 листопада 2022 року набув чинності закон, яким встановлюється, що покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п’ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п’ятнадцяти років призначеного судом покарання.

15 листопада 2022 набув чинності закон, який створив правові підстави для співробітництва з компетентними органами держав-учасниць щодо видачі задля притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку щодо осіб, які переховуються на території однієї з держав-учасниць з метою ухилитися від правосуддя.

Водночас Україна ратифікувала Конвенцію з такими застереженнями:

• Україна не видаватиме іншій державі громадян України;
• Україна може відмовити у видачі особи у випадку, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що екстрадиція суперечить інтересам національної безпеки України;
• в Україні запити про екстрадицію складає та отримує Офіс Генерального прокурора (під час досудового розслідування) та Міністерство юстиції України (під час судового провадження або виконання вироку).

Зазначимо, що держави-учасниці цієї Конвенції – країни американського континенту, у тому числі США та Мексика.

До Європейської конвенції про видачу правопорушників, учасниками якої є держави – члени Ради Європи, а також Ізраїль, Південна Африка та Південна Корея, Україна приєдналася у 1998 році.

29 грудня 2022 року набув чинності закон, спрямований на приведення положень про катування та інших норм КК України у відповідність до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

Варто підкреслити, що посилення кримінальної відповідальності за катування – перший крок у розв’язанні проблеми жорстокого поводження правоохоронців із затриманими та підозрюваними особами на початкових етапах досудового розслідування. Крім того, зміни також пов’язані з необхідністю кримінального переслідування представників окупаційних військ за злочини катування.

Норма ст. 127 КК України зазнала суттєвої корекції, оскільки статтю доповнено новою частиною, яка встановлює особливо кваліфікуючу обставину за злочин катування, а саме вчинення цього злочину представником держави, у тому числі іноземної. До цього у складі злочину, передбаченого ст. 127 КК України був відсутній спеціальний суб’єкт.

Відтепер за злочин катування у разі його вчинення представником держави або представником іноземної держави встановлюється відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

При цьому примітка до ст. 127 КК України надає тлумачення понять «представник держави» та «представник іноземної держави».

Так, під представниками держави слід розуміти службових осіб, а також осіб, які виступають як офіційні, чи діють з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди.

До представників іноземної держави законодавцем, окрім державних службовців іноземної держави та осіб, які проходять службу у збройних силах та правоохоронних органах, було віднесено також:

• представників іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд і груп найманців, утворених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією;
• представників окупаційної адміністрації російської федерації, до якої входять її державні органи й структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України;
• представників підконтрольних російській федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Крім того, до засуджених за злочин катування представників держави або представників іноземної держави не застосовуватимуться інститути звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, звільнення від відбування покарання з випробуванням та призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

29 грудня 2022 року набув чинності закон, яким до КПК України внесено окрему главу стосовно кримінального провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність.

Як відомо, рішенням КСУ України від 08 червня 2022 року було визнано неконституційним п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, який встановлював набрання чинності законом, яким скасовується кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, як підставу закриття кримінального провадження.

У рішенні вказувалося, що закриття кримінального провадження за нереабілітуючих підстав фактично передбачає констатацію факту вчинення особою кримінального правопорушення, що призводить до несприятливих наслідків для такої особи, зокрема ставить під сумнів її невинуватість. Водночас закриття кримінального провадження без згоди особи обмежує її право на захист від звинувачень у вчиненні дій, які їй інкримінувалися.

У зв’язку з цим, ч. 1 ст. 284 КПК України було доповнено новою підставою у п. 4-1, а саме «втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння».

Відтепер закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, здійснюється прокурором, якщо підозрюваний проти цього не заперечує.

За відсутності згоди підозрюваного кримінальне провадження продовжується в загальному порядку. Прокурор, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для встановлення факту вчинення підозрюваним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про завершення досудового розслідування та надати доступ до матеріалів досудового розслідування. Надалі прокурор має звернутися до суду з клопотанням про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Якщо підозрюваний заперечує проти закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, а суд встановив вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження згідно з п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Якщо судом не встановлено, що підозрюваним вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю події кримінального правопорушення або його складу в діянні підозрюваного, тобто відповідно до п. 1 або п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

У випадку, коли обвинувальний акт надійшов до суду і вже здійснюється судове провадження, але на цьому етапі втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Суд може закрити кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує.

За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284  КПК України.

Якщо судом не встановлено, що обвинуваченим вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд ухвалює виправдувальний вирок.

Відновлено та посилено кримінальну відповідальність за порушення в сфері антикорупційного законодавства. Кримінальний кодекс України доповнено ст. 366-2 (декларування недостовірної інформації) та ст. 366-3 (неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування). 

Відтепер, якщо задекларовані відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, передбачено відповідальність у вигляді штрафу від 3000 до 4000 НМДГ, або громадських робіт на строк від 150 до 240 годин, або обмеження волі на строк до 2-х років, з позбавленням права обіймати певні посади, чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років. 

Якщо ж задекларовано відомості, які відрізняються від достовірних на суму понад 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, то у такому випадку встановлюється відповідальність у вигляді штрафу від 4000 до 5000 НМДГ, або громадських робіт на строк від 150 до 240 годин, або обмеження волі на строк до 2-х років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади, чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років. 

За умисне неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачено покарання у вигляді штрафу від 2500 до 3000 НМДГ, або громадських робіт на строк від 150 до 240 годин, або обмеження волі на строк до 2-х років, або позбавлення волі строком на 1 рік, з позбавленням права обіймати певні посади, чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років.

З 21.01.2021 набули чинності законодавчі зміни щодо стимулювання детінізації доходів громадян шляхом запровадження добровільного декларування.

Зокрема, ст. 212 та ст. 212-1 Кримінального кодексу України було доповнено положеннями, відповідно до яких не вважаються кримінальним правопорушенням, вчинені до 01.01.2021, діяння щодо умисного ухилення від сплати визначених такими статтями внесків, податків, зборів, якщо такі діяння пов’язані з придбанням (формуванням джерел придбання), створенням, одержанням, використанням об’єктів щодо яких особою було подано одноразову (спеціальну) добровільну декларацію та сплачено узгоджену суму в порядку та на умовах, визначених Податковим кодексом України.

Разом з цим, законодавцем було посилено кримінальну відповідальність за умисне ухилення від сплати внесків, податків, зборів, визначених ст. 212 та ст. 212-1 Кримінального кодексу України.

У 2021 набуло чинності рішення Конституційного Суду України щодо визнання такою, що не відповідає Конституції України ст. 375 Кримінального кодексу України (постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали).

В обґрунтування необхідності декриміналізації діяння, передбаченого ст. 375 Кримінального кодексу України, Конституційний Суд України зазначив, що судді є незалежними у своїй діяльності, та вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Разом з цим, ст. 375 Кримінального кодексу України сформульована таким чином, що допускає можливість зловживання з боку третіх осіб, адже поняття «неправосудний» є оціночною категорією. 

Відтак, існування норми права, яка створює ризики та можливості для впливу на суддів, нівелює приписи Конституції України щодо незалежності суддів.

З 01.01.2022 виключено кримінальну відповідальність за:

• незаконне виготовлення, підроблення, використання контрольних марок;
• збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених контрольних марок.

Виключення статті 216 КК України пов’язано зокрема зі скасуванням обов’язку отримання контрольних марок імпортерами, експортерами та відтворювачами примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних.

З 14.05.2021 було удосконалено окремі положення у зв’язку зі здійсненням спеціального досудового розслідування щодо осіб, які вчинили кримінальне правопорушення та переховуються поза межами України, чи на тимчасово окупованій території України.

Повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, публікується в засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та/або копія повістки про виклик надсилається захиснику.

Запроваджено нову підставу для здійснення спеціального досудового розслідування, а саме неприбуття підозрюваного, який оголошений у міжнародний розшук та/або який виїхав, та/або перебуває за межами України, на виклик слідчого, прокурора, чи судовий виклик слідчого судді, суду без поважної причини більш як два рази.

Суд наділено повноваженнями з розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного, обвинуваченого у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу, а також підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, та/або оголошений у міжнародний розшук. 

При цьому, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, строк дії ухвали та розмір застави не визначаються.

Визначено правові підстави та перелік злочинів, за якими може здійснюватися спеціальне досудове розслідування за відсутності підозрюваного.

Задля підвищення прозорості роботи Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаних від корупційних та інших злочинів (надалі  АРМА) 01.11.2021 року законодавцем було внесено зміни до профільного закону. Уточнення, зокрема, стосуються управління активами та уніфікації положень закону з іншими нормативно-правовими актами. 

З 01.11.2021 змінився розмір вартості активів, при досягненні якого АРМА здійснює їх управління. Відтепер вартість активів повинна перевищувати 200 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня відповідного року.

Чітко встановлено підстави, за наявності хоча б однієї з яких АРМА може бути передано рухоме майно для реалізації без згоди власника за рішенням слідчого судді, суду:

1. Майно піддається швидкому псуванню;
2. Майно швидко втрачає свою вартість;
3. Витрати на зберігання рухомого майна протягом одного календарного року становлять більше 50 відсотків його вартості.

При цьому, нерухоме майно не може бути передано для реалізації без згоди власника такого майна до:

• винесення обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, або 
• іншого судового рішення, що набрало законної сили, яке є підставою для застосування спеціальної конфіскації відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, 
• або судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання активів необґрунтованими, та їх стягнення в дохід держави.

АРМА зобов’язане повернути законному власнику прийняті в управління активи протягом 10 робочих днів у разі рішення прокурора або судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт цих активів, за умови наявності судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

У разі якщо активи, щодо яких було скасовано арешт, були реалізовані, одержані кошти, а також проценти, нараховані як плата за користування банком такими коштами, повертаються законному власнику таких активів протягом 10 робочих днів з дня отримання відповідного рішення про скасування арешту та реквізитів рахунку такої особи.